Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

170 поведінки відповідно до її стану. У контексті реципрокної імітації це проявляється у більш частому віддзеркаленні міміки, інтонацій, рухів і вокалізацій дитини, що сприяє формуванню стабільного емоційного контакту та відчуття психологічної безпеки [1]. Взаємодія батька з дитиною дошкільного віку, у свою чергу, часто характеризується більшою фізичною активністю, ігровою експресивністю та стимулюванням ініціативності дитини. Батьки частіше залучають дітей до рухливих ігор, експериментальних форм взаємодії та ситуацій, що потребують адаптації до нових умов. У межах реципрокної імітації це може проявлятися у менш частому, але більш варіативному відтворенні дій дитини, що сприяє розвитку гнучкості поведінки, саморегуляції та здатності до переключення [2]. Важливо підкреслити, що зазначені відмінності не мають жорсткого або універсального характеру, а відображають узагальнені тенденції, сформовані під впливом соціокультурних очікувань щодо гендерних ролей. Однак саме ці тенденції створюють різні умови для реалізації реципрокної імітації у взаємодії матері та батька з дитиною. Якщо материнська імітаційна взаємодія частіше спрямована на емоційну підтримку та стабілізацію, то батьківська — на стимуляцію активності та розширення поведінкового репертуару дитини. У дошкільному віці, коли дитина активно освоює соціальні ролі та норми взаємодії, поєднання різних стилів реципрокної імітації набуває особливої цінності. Взаємодія з матір’ю може слугувати базою для формування емоційної чутливості та здатності до співпереживання, тоді як взаємодія з батьком — для розвитку автономії, ініціативності та впевненості у власних діях. Таким чином, гендерно зумовлені відмінності у реципрокній імітації не є взаємовиключними, а взаємодоповнюють одна одну у процесі розвитку дитини [3]. Окремої уваги потребує питання емоційної регуляції у батьківсько-дитячій взаємодії. Дослідження свідчать, що матері частіше використовують імітацію як спосіб співрегуляції емоцій дитини, тоді як батьки — як інструмент стимуляції та тренування саморегуляції. У процесі взаємної імітації дорослий може або підлаштовуватися під емоційний стан дитини, або навмисно