Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

172 співрегуляції до саморегуляції, створюючи ситуації помірного емоційного напруження, які спонукають дитину до самостійного опанування емоційних реакцій [5]. У дошкільному віці, коли дитина активно формує уявлення про соціальні ролі та норми взаємодії, різні стилі реципрокної імітації можуть впливати на становлення її гендерної ідентичності. Спостерігаючи й беручи участь у взаємодії з матір’ю та батьком, дитина засвоює не лише моделі поведінки, а й способи емоційного реагування, притаманні різним гендерним ролям. Водночас важливо зазначити, що ефективність реципрокної імітації не визначається жорсткою відповідністю гендерним стереотипам, а залежить від гнучкості та чутливості дорослого до потреб дитини. Окрему увагу в аналізі гендерних особливостей реципрокної імітації слід приділити ініціативності дитини. Дослідження свідчать, що у взаємодії з матір’ю діти частіше демонструють спонтанні імітаційні ініціативи, тоді як у взаємодії з батьком — більш активно реагують на запропоновані дорослим ігрові сценарії. Це свідчить про різний характер зворотного зв’язку, який отримує дитина, та про різні можливості для розвитку автономності й соціальної активності [1]. Реципрокна імітація у взаємодії дорослого та дитини дошкільного віку виконує комплексну психологічну функцію, оскільки інтегрує емоційні, соціальні та когнітивні компоненти розвитку. У дошкільному віці, який характеризується інтенсивним формуванням особистісних структур і соціальної ідентичності, взаємна імітація виступає важливим механізмом становлення міжсуб’єктних відносин і засвоєння моделей соціальної поведінки. Одним із ключових психологічних результатів реципрокної імітації є розвиток емоційної регуляції дитини. У процесі взаємного віддзеркалення дій та емоцій дорослий створює умови для співрегуляції, що поступово трансформується у здатність дитини до саморегуляції. Дошкільник навчається розпізнавати власні емоційні стани, співвідносити їх із реакціями іншого та адаптувати свою поведінку відповідно до контексту взаємодії [2].