Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

7 простори та каталізатори сталого розвитку. Ключовим теоретичним підґрунтям є ідеї «Нового урбанізму» та «ландшафтного урбанізму», які проголошують відмову від жорсткого функціонального зонування та автомобілецентризму на користь створення компактних, пішохідно-орієнтованих районів [9] зі змішаним використанням. У контексті прибережних зон це трансформується у вимогу формування «проникного» фронту забудови, де архітектурні об'єми не створюють суцільної візуальної стіни, а чергуються з відкритими зеленими коридорами, забезпечуючи аерацію міста та збереження візуальних зв'язків глибинних кварталів з акваторією [5]. Сучасні тенденції забудови берегових ліній характеризуються домінуванням екоцентричного підходу та інтеграцією концепції «синьо-зеленої інфраструктури». Водна поверхня та прилегла зелена зона більше не сприймаються як декоративний додаток, а функціонують як єдина екосистема, що надає критично важливі екологічні послуги: регулювання мікроклімату, управління дощовими водами та підтримку біорізноманіття [8]. Це актуалізує впровадження методів «м'якої» інженерії та біодизайну, коли замість бетонних набережних створюються ренатуралізовані береги з доступом до води. Соціальний аспект сучасних тенденцій виявляється у демократизації простору: пріоритет надається безперервності пішохідних та велосипедних маршрутів уздовж води, перетворюючи приватну ексклюзивність елітного житла на соціальну інклюзивність загальноміських рекреаційних зон, де активні перші поверхи будівель взаємодіють з публічним простором, створюючи безпечне та вітальне міське середовище. Аналіз нормативно-правової бази та містобудівних обмежень формує жорсткий регламент проєктування сельбищної території [11]. Ключовими чинниками, що детермінують просторову організацію ділянки, є заборона капітального будівництва в межах 100-метрової прибережної захисної смуги, необхідність комплексного інженерного захисту від зсувних процесів та обмеження, пов’язані з охороною історичного ландшафту та археологічної спадщини поблизу Національного заповідника «Хортиця» [13]. Дотримання цих нормативів вимагає застосування адаптивних планувальних рішень, де