Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Innovation Today‖ (January 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. – 148 p.

108 поведінковий компоненти розвитку особистості дитини [1, с. 118–121; 3, с. 41– 44]. У молодшому шкільному віці цей процес набуває особливої значущості, оскільки саме на цьому етапі закладаються базові світоглядні орієнтири, формується система цінностей і ставлення до людей, суспільства та навколишнього світу [5, с. 96–99; 4, с. 88–91]. Ефективність формування духовно-практичної компетентності залежить від узгодженості освітнього змісту, педагогічних методів і управлінських рішень, а також від цілісності освітнього середовища, у якому дитина навчається й виховується [2, с. 84–87]. Ключову роль у цьому процесі відіграє керівник закладу освіти, який постає не лише як адміністратор, а передусім як стратегічний лідер і носій духовно-моральних цінностей. Саме керівник задає ціннісний вектор розвитку закладу, формує його місію та візію, визначає пріоритети виховної роботи й забезпечує інтеграцію духовно-морального компонента в усі сфери освітнього процесу [2, с. 90–93; 7]. Через стиль управління, характер взаємодії з педагогічним колективом, підтримку ініціатив і особистий приклад керівник створює духовно зорієнтоване освітнє середовище, у якому духовні цінності не декларуються формально, а системно проживаються всіма учасниками освітнього процесу [1, с. 301–304; 3, с. 142–145]. Особливе значення має управлінська діяльність керівника закладу освіти щодо формування єдності навчання і виховання, забезпечення системності виховних впливів та створення атмосфери довіри, поваги й партнерства в освітньому середовищі [1, с. 295–298; 2, с. 84–87]. У таких умовах духовно- моральне виховання набуває характеру цілісного педагогічного процесу, а духовно-практична компетентність учнів формується як реальний освітній результат, а не як абстрактна ціннісна декларація [3, с. 156–159]. Авторська управлінсько-педагогічна модель формування духовно- практичної компетентності молодших школярів ґрунтується на взаємодії трьох взаємопов’язаних компонентів: цільового, змістового та діяльнісного, що відповідає логіці системного та особистісно орієнтованого підходів в освіті [1, с. 118–121; 5, с. 96–99].