Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Innovation Today‖ (January 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. – 148 p.

95 Серед вітчизняних науковців проблеми духовно-практичної компетентності особистості та духовно-морального виховання ґрунтовно досліджували І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, І. А. Зязюн, Е. О. Помиткін, О. В. Сухомлинська, А. І. Богуш, І. Л. Сіданіч та ін., у працях яких духовність розглядається як системоутворювальний компонент особистісного розвитку та педагогічної діяльності [1, с. 33–36; 2, с. 54–58; 3, с. 21–24]. Вони розглядали духовність як основу виховного ідеалу та важливу умову становлення гуманної особистості, що забезпечує цілісність морального й духовного розвитку дитини [1, с. 52–55; 4, с. 34–36; 10, с. 598–600]. У працях видатного українського педагога й психолога Івана Беха теоретико-методичні засади формування духовно-практичної компетентності дітей ґрунтуються на розвитку духовної культури, творчих здібностей, ігрової та трудової діяльності, емоційної сфери особистості, а також формуванні ціннісного світогляду дитини [1, с. 118–123]. У науковій спадщині І. Д. Беха роль керівника закладу освіти розкривається крізь призму особистісно орієнтованого та духовно-морального виховання. Учений наголошує, що виховання має аксіологічний характер, а тому керівник школи постає не лише як адміністратор, а як носій і транслятор моральних і духовних орієнтирів освітнього середовища [1, с. 295–301]. Такий підхід дає підстави розглядати керівника закладу освіти як ключового суб’єкта формування духовно-практичної компетентності в освітньому процесі, здатного впливати на ціннісні орієнтації педагогів і здобувачів освіти [2, с. 87–90]. У працях І. Л. Сіданіч роль керівника закладу освіти аналізується в контексті духовно-морального виховання та ціннісного управління освітнім процесом, що передбачає узгодженість педагогічних цілей, змісту освіти та виховних практик [3, с. 142–148]. Інші дослідження акцентують увагу на формуванні морально-ціннісних орієнтацій учнів молодшого шкільного віку як складової духовної компетентності та визначають педагогічні умови їх