Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

105 обстоює свою думку, свою правоту» або «взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані переважно судом» [4, с.315]. Предметом спору є субʼєктивне право, що виражається у трьох правомочностях: право на власні дії, тобто можливість чинити самим суб'єктом фактично і юридичне значущі дії; право на чужі дії, тобто право вимагати відповідної поведінки від особи і право на захист. Втім, у доктрині немає єдиного підходу щодо розуміння «права на захист». Так, на противагу концепції, згідно з якою право на захист розкривається через структуру субʼєктивного права, сформувався інший підхід у розумінні даного права як самостійного права. На підтвердження останнього підходу, науковці обґрунтовують це положеннями Цивільного кодексу України, де право на захист розглядається як незалежне суб’єктивне цивільне право. Однак, не зважаючи на наявність наукової дискусії, можна стверджувати, що захист проявляється через активну поведінку – дію. І.Венедіктова розкриває значення «захисту» через динаміку, тобто здійснення дій для досягнення інтересу або усунення перепон для його досягнення. За її словами, «захист» розкривається через поведінку, тобто певні активні дії постраждалої особи, спрямовані на захист свого права [5, c. 232-233]. За своєю природою, юридичний спір має допроцесуальний характер. Це проявляться в тому, що під час його передачі на вирішенні до суду, відбувається його трансформація у позов, який виступає об'єктом розгляду в межах відповідної справи. Тому, звичайно, під юридичним спором маємо розуміти правову девіацію, що виникає внаслідок правової невизначеності в суб'єктивних правах і обов'язках кількох суб'єктів. Варто погодитись із визначенням, запропонованим Ю.В. Білоусовим, який зазначає, що спір про право характеризує такий стан правовідносин , коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обовʼязків, здійснення яких є неможливим без судового втручання [6, c. 4]. Слід зазначити, що підставою звернення до суду не завжди може бути порушення права. Право фактично може і не порушуватись, але не може бути