Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

106 реалізованим через невизнання права або наявність такого права не підтверджена. Саме для таких ситуацій, існує окреме провадження як вид цивільного судочинства, яке має свої особливості. Найважливішою особливістю справ окремого провадження є відсутність спору про право. Це випливає із положень ст. 294 ЦПК України, відповідно до якої суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження. Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/6274/16-ц вказала, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, і встановлення такого факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право [7, п.21]. Втім, відсутність спору про право не означає абсолютної безспірності справи . Необхідність становити факт, підтверджує можливість існування спору про факт. Спір про факт може виникати між заявником, який звертається до суду для встановлення певного юридичного факту, необхідного для реалізації його прав, але інші суб’єкти цивільних правовідносин або органи державної влади не визнають цей факт або заперечують його існування. Такий спір може стосуватись факту або обставин. Зауважую, що факт і обставина не є тотожними. Так, факт – це нормативно закріплене явище реальної дійсності, а обставина – це те, що зумовило цю дійсність. До прикладу, одним із фактів може слугувати народження дитини, а її народження у шлюбі– обставиною. Продовжуючи дану тематику, слід зазначити, що в юридичній науці виділяють наступні ознаки, які характерні юридичному факту як правовій категорії: 1) юридичні факти повинні бути реальними, тобто відображати певні реально існуючі явища дійсності в конкретний час; 2) юридичні факти повинні бути предметом правового регулювання. Тобто не всі фактичні обставини можуть бути визнані юридичними фактами, а лише ті, які безпосередньо врегульовані законодавством на момент їх існування. [8, с. 147].