Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

44 Восени 1890 року Д. М. Чернушенко публічно заявив про своє захоплення волапюком. Він не просто вивчав мову, а намагався створити освітній осередок у Люботині. Поручик діяв із військовим розмахом. Поки його сусіди обговорювали врожай пшениці, Дмитро Чернушенко перетворював свій будинок на штаб лінгвістичної революції. Його листи з люботинським штемпелем летіли в редакції харківських газет. Він доводив, що майбутнє — за тими, хто відкине складну латину та вивчить логічний волапюк. «Харківські губернські відомості» 10 жовтня 1890 року повідомляли, що Дмитро Миколайович читав у Харкові лекції про значення всесвітньої мови волапюк. Як зазначав автор публікації перші лекції пройшли з успіхом і найближчими днями буде проведена остання лекція [3]. Його головним аргументом було гасло руху волапюкістів: «Menad bal, püki bal» (Одному людству — одна мова). Чернушенко вірив, що як тільки люди почнуть говорити спільною мовою, війни зникнуть самі собою, бо зникне непорозуміння. 4 грудня 1890 року Дмитро Миколайович відкрив у своєму маєтку в Люботині школу для вивчення всесвітньої мови волапюк. Він особисто очолював навчальний процес, виступаючи єдиним викладачем курсу. Попри значний інтерес до вивчення міжнародної мови — на заняття зареєструвалося 27 осіб — відвідуваність курсів мала фрагментарний характер [4]. Причина невдачі першого проєкту Дмитра Миколайовича: складність граматики волапюку та консерватизм місцевого населення призвели до згасання інтересу до проєкту. Сьогодні про волапюк пам’ятають лише лінгвісти, а про поручика Чернушенка — краєзнавці. Але його історія — це нагадування про те, що прогрес завжди починається з людей, які не бояться здаватися смішними у своєму прагненні об’єднати світ.