Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

55 технічні й економічні зміни перетворюють форму, але не обов’язково зміст обрядовості: коровай, міч, вінок, реп’яховий кийок і рогач продовжували виконувати свої символічні ролі, хоч іноді й у модернізованих інтерпретаціях. Структурно попівське весілля складалося з трьох послідовних блоків: передвесілля, власне весілля і післявесілля, кожен з яких мав специфічні функції, котрі з роками лише видозмінювалися. Передвесілля (четвер-п’ятниця за місцевою практикою) включало спільні жіночі заходи: випікання короваїв, шишок і калачів, виготовлення міча – пишного букету із сухоцвітів, цукерок, бубликів і стрічок. Історично цей набір дій відповідав потребам аграрного циклу (підготовка запасів, ритуальні заклики до родючості) і зберігав функцію соціальної консолідації жінок у громаді. В період післявоєнного дефіциту процес випікання короваю набував ще й значення демонстрації родинної стабільності, а вибір коровайниці з «щасливої» родини був способом забезпечити символічну передачу «доброї долі». Публічне перевезення приданого (раніше на підводах, згодом на вантажівках) мало як матеріальний, так і символічний вимір: демонстрація приданого на вулиці слугувала індикатором сімейного капіталу й суспільного положення, що було важливо в умовах колективізованого села, де зовнішній огляд речей мав суспільну вагу. У день весілля центральними були дії, що маркували перехід молодих у новий статус: приїзд нареченого по молоду, викуп, благословення хлібом і іконами, державна реєстрація або вінчання, обряд «зняття вінка» і пов’язування хустки. Проте локальні особливості с. Попівки надавали цим діям специфічного колориту: реп’яховий кийок, що використовувався під час викупу і тримався дитиною-«вимагачем», мав і театралізований, і ініціаційний характер. Ще одна локальна практика пришивання й зняття квітки з шапки молодого була маркером переходу парубка в жонатого чоловіка; її інтерпретація як елемента публічного «визнання» підкреслює, що у попівській моделі весілля акцент робився не лише на приватному союзі, а й на колективній легітимації ролей. Ритуал забивання монети в пень, що зберігався на Великописарівщині до кінця XX ст., поєднував і символіку сталості, і демонстрацію локальної топонімічної