Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (January 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 302 p.

130 характеристику, здатну відображати рівень і динаміку життєвих ресурсів у вітально-кризових ситуаціях [5; 6]. Особливу значущість такий підхід набуває в умовах війни, коли тривалий стрес і невизначеність створюють ситуацію прихованого виснаження. Зовнішня функціональність особи або професійної групи може зберігатися, тоді як адаптаційні ресурси поступово вичерпуються, формуючи латентні антивітальні процеси. Такі процеси згодом призводять до різкого зламу життєстійкості, зниження суб’єктності та зростання внутрішніх безпекових ризиків [3; 5]. Методологічним підґрунтям операціоналізації вітальності є стресологічна концепція Ганса Сельє, у межах якої стрес трактується як універсальна реакція організму на вимоги середовища, а адаптаційна енергія — як обмежений ресурс опору та відновлення [1]. З позицій вітальної безпеки адаптаційна енергія може розглядатися як біопсихологічний еквівалент вітальності: її зниження свідчить про наближення до критичних меж функціонування, за якими починаються деструктивні зрушення на рівні психіки, поведінки та соціальної взаємодії. У воєнних умовах це означає, що виснаження адаптаційної енергії окремих осіб або груп поступово трансформується у фактор зниження загальної соціальної та інституційної стійкості [1; 4]. Психометричні індикатори, зокрема профіль настрою (POMS), відіграють ключову роль у фіксації ранніх антивітальних процесів, які ще не набувають форми клінічних розладів, але вже свідчать про системне виснаження життєвих ресурсів особистості. Оцінювання таких параметрів, як напруження, втома, депресивність, гнів, енергійність і загальний життєвий тонус, дозволяє виявити структурний дисбаланс між мобілізаційними та виснажливими компонентами психічного функціонування, що є характерним для вітально-кризових ситуацій [2]. За цих умов зазначені показники виконують функцію ранніх маркерів ерозії вітальності, сигналізуючи про необхідність своєчасного втручання не лише на індивідуальному, а й на організаційному та інституційному рівнях підтримки життєстійкості [2; 6].