Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (January 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 302 p.

231 другого сценарію, романтична натура юного письменника призвела б до кількох розчарувань у коханні, він працював би вчителем де-небудь у селі і кохав якусь омріяну Прекрасну Пані. Згідно з третім сценарієм, дивакуватість Івана призвела б до насмішок односельців. Він міг пиячити, що й звело б його у могилу десь у Бориславі на заробітках [5, с. 18]. Четвертий сценарій розгортає політичну історію: після першої поразки на виборах І. Франко у 1898 році все ж таки проходить до австрійського парламенту. «Уже після боїв за Україну, які були програні, особливо після великого і страшного ісходу, коли українські воїни здавали зброю і переходили у табори для інтернованих, ти вперше відчув щось подібне до політичної зневіри і перевтоми» [5, с. 20]. І нарешті п’ятий сценарій – під впливом священника отця Сильвестра І. Франко міг зробити церковну кар’єру. Він навіть передчував дату своєї смерті – кінець травня 1936 року [5, c. 21]. Але всі ці сценарії залишилися нездійсненними. С. Процюк змальовує свого героя внутрішньо цільним, совісним, добрим. Ці риси особистості не могли привести його до успіху в політичній діяльності – він був занадто порядним і чесним. Його участь у радикальній партії, як вважає С. Процюк, зруйнувала особисте життя І. Франка. Все життя він мріяв служити літературі й науці. Але три арешти через політичні причини вкрай підірвали його здоров’я. Перший арешт призвів до катастрофи – отець Михайо Рошкевич примусово видав Ольгу заміж за отця Озаркевича. Пронизливою романтикою і глибоким трагізмом пройняті сторінки роману, де описано цей розрив [5, с. 68– 70]. В авторській інтерпретації С. Процюка автор «Мойсея» постає як цілісна натура, сильна людина, яка терпляче зносить всі удари долі, але мужньо виконує свій обов’язок. В особистому житті письменник був пристрасним, ніжним, романтичним. Аналізуючи взаємини митця з О. Білинською, Ц. Зиґмунтовською та іншими жінками, які не полишили глибокого сліду в його душі, С. Процюк з подивом констатує, що І. Франко вмів закохуватись у вимріяний образ, а не в живу