Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (February 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 324 p.

176 етичних опор посилює суб‘єктну дезактивацію, а соціальне середовище, позбавлене підтримувальних інституцій, підсилює схильність до віктимних моделей реагування. У підсумку формується стійкий стан життєвої вразливості, який і доцільно визначати як вітальну віктимність [6; 9]. З огляду на національну безпеку поширення вітальної віктимності набуває системного значення, оскільки масова суб‘єктна дезактивація та зростання схильності до некритичного сприйняття зовнішніх впливів знижують здатність суспільства до солідарної дії, відповідального прийняття рішень і стійкого опору гібридним загрозам. Унаслідок зазначених процесів вітальна віктимність перестає бути виключно індивідуальною проблемою та трансформується у внутрішній безпековий ризик, що підриває національну стійкість зсередини [6; 7; 10]. Принципово важливо, що вітальна віктимність у цьому трактуванні не є ознакою «слабкості» чи індивідуальної неспроможності. Вона постає як соціально зумовлений наслідок тривалого перебування в антивітальному середовищі, де руйнуються як зовнішні, так і внутрішні умови життєстійкості [3; 8]. Саме тому її подолання не може обмежуватися індивідуальною психотерапією або закликами до «особистої відповідальності». Необхідним є системний підхід, який забезпечує відновлення вітальності на різних рівнях. У межах концепції вітальної безпеки подолання та профілактика вітальної віктимності передбачають інтеграцію правових, освітніх і психосоціальних механізмів підтримки життєвості, суб‘єктності та гідності людини як базових передумов суспільної й національної стійкості [6; 7]. Першим є правовий вимір, спрямований на захист гідності, суб‘єктності та базових прав людини навіть в умовах війни. Правові гарантії виступають не лише механізмом захисту від насильства, а й важливим чинником відновлення відчуття справедливості та смислової впорядкованості буття. Другим напрямом є освітній вимір, який має забезпечувати формування критичного мислення, культури відповідальності та моральної автономії. Освіта у цьому контексті розглядається як стратегічний інструмент профілактики віктимності, оскільки