Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (February 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 245 p.

142 наслідок – генералізації знання на чуттєвому та раціональному рівні. Чуттєвий, емпіричний рівень пізнання притаманний донауковому періоду. Народна мудрість є прикладом такого рівня пізнання світу. Народні приказки, прислів’я, пісні, прикмети, ритуали, виконуючи виховну функцію, передавали з давніх-давен досвід з одного покоління до іншого. Він ґрунтувався не на наукових теоріях і концепціях, а на багаторазовому повторенні однакових дій, спостереженні та вірі. Історія засвідчує, що в первісному суспільстві потреба у виживанні, праця, виникнення мови стали основою для розвитку Homo sapiens, появи Homo scriptor (з лат. людини, що пише), Homo creator (з лат. людини творчої). З позиції педагогіки і психології саме мовлення є рушійною силою розвитку інтелекту, творчості, засобом комунікації та створення суспільства. І недаремно в священних писаннях зазначається, що спочатку було Слово. У первісному суспільстві донаукове стихійно-емпіричне пізнання одночасно набуло форму практичної діяльності. Мета виховання в дородовій общині полягала у формуванні навичків виживання в умовах дикої природи: дітей вчили рибалити, полювати, виготовляти одяг, посуд. У родовій общині виховання ускладнилося. Найбільш досвідчені її члени знайомили дітей із традиціями роду, вчили скотарству, землеробству, ремеслу, виготовленню знарядь праці, долучали до релігійних вірувань та обрядів. Дорослість дітей визначалась їх переходом до повноправних членів общини через ритуал «посвяти» – публічних випробувань для молоді. Конфлікти, потреба в території та її захисті стала основою виникнення військового виховання. На цьому етапі людської цивілізації дітей вчили стріляти, боротися, виховували сміливість, мужність, загартованість. Отже, емпіричний педагогічний досвід накопичувався, виховний процес поступово ускладнювався і набував організованого характеру. Педагогічне донаукове стихійно-емпіричне пізнання характеризувалося тим, що воно спиралося на багаторазове повторення людьми окремих дій, практичну орієнтацію результатів (традицій виховання), широкий