Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (February 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 245 p.

233 соціальні наслідки. З одного боку, він пом’якшував наслідки дефіциту, знижував рівень соціальної напруги та забезпечував мінімальний рівень стабільності повсякденного життя. З іншого боку, він підривав принципи формальної рівності, сприяв відтворенню соціальних ієрархій і формував культуру недовіри до офіційних інститутів. У довгостроковій перспективі така практика сприяла формуванню специфічної моделі економічної поведінки, у якій особисті зв’язки та неформальні домовленості набували більшої ваги, ніж формальні правила. Саме ця модель значною мірою збереглася й у пострадянський період, визначаючи ставлення суспільства до державних механізмів розподілу. Одне з ключових місць у структурі повсякденних проблем радянського суспільства протягом усього періоду його існування посідало житлове питання. Хронічний дефіцит житлового фонду був зумовлений низкою чинників: стрімкою індустріалізацією, масовою урбанізацією, руйнуваннями внаслідок воєн, централізованим характером планування та низькими темпами житлового будівництва у співвідношенні з демографічними потребами [6, с.126]. За умов, коли ринкові механізми розподілу житла були ліквідовані, а приватна ініціатива істотно обмежена, держава взяла на себе монопольну функцію розподілу житлових благ. Формально житло декларувалося як соціальне право громадян, закріплене у радянських конституціях. Однак практична реалізація цього права відбувалася через систему черг, відомчих фондів і рішень адміністративних органів. Саме ця система, що поєднувала декларативну рівність із фактичною нерівністю доступу, створювала сприятливе середовище для розвитку неформальних практик, серед яких «блат» став одним із ключових механізмів вирішення житлових проблем. Основними каналами отримання житла в СРСР були: місцеві органи влади (виконкоми), підприємства та установи, відомчі житлові фонди, а також житлово-будівельні кооперативи. Черга на житло могла тривати десятиліттями, а її просування залежало не лише від формальних критеріїв (стаж роботи, склад сім’ї, житлові умови), а й від неформальних факторів — соціального статусу, наближеності до керівництва, особистих