Розділ 2. Літературний та музичний фольклор у спадщині М. Аркаса

16 Куди б Аркас не звертався із зібраними піснями, натикався на глуху стіну непорозуміння. Мов дамоклів меч, висіла над ним вказівка міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва, який у листі до міністра освіти писав, що він «визнав необхідним» зробити розпорядження цензорським органам, щоб вони дозволяли до друку тільки ті українські твори, які належать до художньої літератури. «Видання книг малоросійською мовою як духовного змісту, так і навчальних, і взагалі, призначених для первинного читання народом, припиниться» [7; С.476]. І все ж Микола Миколайович наважується відправити до Санкт- Петербурзького цензурного комітету «Збірник українських пісень, записаних Олесею, Оксаною і Миколою Аркас. На музику переклав і ноти записав М.Аркас». У «Збірнику» було вміщено 80 українських народних пісень, поділених на дві рівні частини. Головне управління у справах друку доручило цензору Коссовичу розглянути надіслане і доповісти комітетові. Не пройшло й місяця, як чиновник надіслав своє резюме: «У збірнику зустрічаються пісні, – визначав Коссович, – у яких вільне кохання рекомендується надто відкрито. Сюжет їхній один: козачка стелить постіль козакові для того, щоб провести з ним ніч. Такими піснями у першій частині будуть: №2 «Гей, у полі жито» – описується смерть козака, який мав трьох коханок, №10 «Ой і спився козак» – про те, як п’яний козак зґвалтував серед поля козачку, №15 «Немає нікому» – розповідає дівчина про те, як вона ночувала три ночі і що їй хотілося б іще, №16 «Ой, у полі озеречко» – описуються муки двох закоханих. Вона й рада до нього вийти, та лежить на ній рука». У пісні за номером 23 «Розвивайся, сухий дубе» цензор підкреслив рядки: Ой, раді б ми, рекрути, піднятися, Туман налягає, Ой, раді б ми повернутися, Так цар не пускає.