Руссова, В. М. Григорій Сковорода в контексті «Історії України-Русі» Миколи Аркаса / В. М. Руссова // Переяслівські Сковородинівські студії : зб. наук. пр. / [за заг. ред. М. П. Корпанюка]. – Ніжин, 2021. – Вип. 7 : Філологія. Філософія. Педагогіка.

украинского народа», виданій у Санкт-Петербурзі, відносить творчість нашого філософа до представників національного занепаду, акцентуючи, що той творив «пиша смесью старого макороническрого языка с великорусским» та закидаючи йому байдужість до національних і соціальних питань [5, с. 305–306]. Отже, не будучи літературознавцем, М. Аркас тут послугувався думкою авторитетів, яким для нього був так само М. Грушевський. Водночас, окреслюючи розвиток культури, духовності українського народу в розділі «Період дев’ятий – Україна під владою Російської та Австрійської держав (1764–1907 рр.)», він звернув увагу на історичну роль творчості низки українських письменників кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., які українським народним художнім словом започаткували і ствердили національну літературу. Зокрема, коли йдеться про Івана Петровича Котляревського, то він називає його «батьком нового українського письменства». При цім наголошує, що «він перший почав писати чистою народною українською мовою» [1, с. 373]. Зауважимо, що саме цей чинник для визначення місця і ваги в українській культурі, зокрема – літературі, для щирого українського просвітника було основним. Далі побіжно, у зв’язку з подачею історичного факту про заснування університету в Харкові, М. Аркас згадує письменників Петра Гулака Артемовського, Григорія Квітку-Основ’яненка, Амвросія Метлинського. Окреслюючи творчість українських письменників Галичини, називає Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича, товариство яких «Руська трійця» поклало собі боротися проти спольщення Галичини, а для того задумали вони видавати книжки, друковані народною українською мовою» [1, с. 374]. Найбільше уваги в «Історії України-Русі» присвячено Тарасові Шевченку. Врахуємо, що, опікуючись Миколаївською «Просвітою», Микола Аркас ініціював і організував, не зважаючи на численні заборони, вечори пам’яті Т. Шевченка у цьому місті. Традиція проведення щорічних Шевченківських вечорів у театрі Я. Шефера, починаючи з 18 березня 1907 року, теж була однією із вагомих частин діяльності «Просвіти» у Миколаєві, що безумовно відбилося і на тексті «Історії України-Русі» та підбірці ілюстрацій до неї з життя і творчості Кобзаря. Зазначимо, що крім загальноукраїнського визнання творчості Т. Шевченка у підборі матеріалу до «Історії України-Русі», важив і такий чинник, як особисте зацікавлення, проникнення в суть і текст кобзаревих творів під час написання М. Аркасом опери «Катерина». Загалом, питання розвитку української культури, освіти, значення української мови в їх розвиткові були для просвітянина Аркаса визначальними в багатьох сферах громадського життя. Згадаймо, що він впровадив у школах сіл Христофорівка та Богданівка, де були його маєтки, навчання українського мовою. Щоправда через 2 роки навчання дітей за українськими книжками довелося припинити через супротив місцевого священика Варфоломея, який не знав української мови, але доносив на «не благодійну» справу в цьому М. Аркаса [9,