Руссова, В. М. Григорій Сковорода в контексті «Історії України-Русі» Миколи Аркаса / В. М. Руссова // Переяслівські Сковородинівські студії : зб. наук. пр. / [за заг. ред. М. П. Корпанюка]. – Ніжин, 2021. – Вип. 7 : Філологія. Філософія. Педагогіка.

с. 118–119]. М. Аркас усіляко тогочасними нашими письменниками і композиторами. Своїм дітям і онукові він прищепив любов до рідної мови, що дало благословенні плоди. Відомо, що його сини і онук були щирими патріотами. Наприклад, онук – М. М. Аркас-молодший написав декілька книжок про Україну. Серед них «Історія Північної Чорноморщини» та «Повість про наш степ широкополий» [3]. Загалом, коли мовимо про освіту, то М. Аркас в усій своїй діяльності на громадській ниві, у галузях науки і мистецтва чітко притримувався мети впровадження у життя українського шляху міцно пов’язаного зі знанням історії рідної землі, її незліченних природних багатств. І хоча в цім короткім фрагменті про Григорія Сковороду він не зачіпає власне поглядів останнього на природовідповідне виховання, але у власній діяльності Аркас йшов саме цим шляхом. До речі, на його землях було введено заборону на полювання. Про це згадував і його онук у «Повісті про наш степ широкополий». Нагадаємо, що саме онук засвідчив у названому творі, що «Історія України-Русі» писалася для нього, малого. Як знаємо, виховання Аркасом з онука громадянина і українського патріота дало свої плоди. Отже, повертаючись до тексту про Григорія Сковороду в «Історії України-Русі» М.Аркаса, зазначимо, що автор підкреслює славетність першого українського філософа, визначну його історичну роль, а вже потім веде мову про байки і пісні. У своєму ставленні до мови, він, як і М. Грушевський, підкреслює, що ці твори писані «мішаною мовою» [1, с. 373]. Тож автор послугувався загальноприйнятою тодішньою скептичною думкою про українську мову літератури ХVІІІ ст. Пізніше, з розвитком українського мовознавства, цей погляд був замінений на визначення «стара мова», або й «мова української еліти ХVІІІ ст.», в якій змішані церковнослов’янська, українська та російська мови. А щодо популярності віршів Григорія Сковороди в І пол.ХІХ ст., то, очевидно, М. Аркас, вечорами влаштовуючи читання «Кобзаря» Т. Шевченка «для всіх бажаючих селян» [3, с. 103], звертався і до поезії «А. О .Козачковському». Зокрема і перечитував рядки захоплення юного Шевченка Сковородою: «І зроблю / Маленьку книжечку. Хрестами / І візерунками з квітками / Кругом листочки обведу / Та й списую Сковороду» [8, с. 384]. Цікавість юного Тараса не випадкова, бо серед тих пісень немало було й в репертуарах кобзарів, які усією Україною розспівували сковородинські «Гей, ти, птичко жолтобоко…», «Стоїть явір над водою», «Ах, ушлі мої літа…», «Про правду і кривду», «Всякому городу…». Стосовно ж знання цих творів, або, принаймні, знайомство з ними бачиться і в автора «Історії України- Русі», оскільки він запрошував кобзарів до себе, товаришував з кобзарями Т. Пархоменком і П. Ткаченком [1, с. 15]. Сам Аркас уклав збірку народних пісень, записаних на Миколаївщині, Херсонщині, Полтавщині. На жаль, ті записи, і навіть підготовлений для друку збірник з 80-ма народними піснями, не збереглися.