Руссова, В. М. Григорій Сковорода в контексті «Історії України-Русі» Миколи Аркаса / В. М. Руссова // Переяслівські Сковородинівські студії : зб. наук. пр. / [за заг. ред. М. П. Корпанюка]. – Ніжин, 2021. – Вип. 7 : Філологія. Філософія. Педагогіка.

Прикметно, що М. Аркас відзначив вплив Г. Сковороди як викладача, адже загальновідомо, що той мав гарну гуманітарну підготовку, знав кілька європейських мов, латину, грецьку, церковнослов’янську, гебрайську книжну українську мови. Він викладав курси поетики у двох колегіумах – Переславському і Харківському. М. Аркас пише лише про Харківський колегіум і, відзначає «великий вплив» закладу «на сучасне громадянство», підкреслює, що дякуючи йому та Василеві Каразіну, у 1805 році в столиці Слобідської України, в Харкові, заснований був університет, котрий став осередком, духовного життя України [1, с. 373]. На нашу думку, цей короткий текст про Гр.Сковороду був пов’язаний з потребою написати стислий огляд історії, тож такіздобутки, як внесок Сковороди в поетичне мистецтво, питання Гр.Сковорода і музика, не стали об’єктом в Аркасовій праці. Окремо треба мовити про книжку М. Аркаса, як ілюстроване видання, адже «Історія України-Русі» має 210 ілюстрацій, про що і писали рецензенти. Зокрема С. Томашівський, називає її популярною, наголошує: «Найцінніша в сій книжці, безперечно, ілюстраційна часть. Такої багатої малюнками книжки у нас ще не бувало» [5, с. 203]. Щоправда, можна погодитися з критичним поглядом щодо використання малюнків М. Аркасом. Так, Ф. Красицький до недоліків відносив використання малюнків для «Історії» не з оригіналів, а з кількаразових передруків, їх невеликі розміри, котрі не відповідають форматові популярного видання [6, с. 193]. Правда, Ф. Красицький у критичному запалі таки перебільшив, коли зауважив таке: «… а про український народ, про його типові, етнографічні і побутові сторони у сій історії читач не знайде сливе нічого – се історія тільки привільованих осіб (царі, імператори російські і австрійські, міністри, архіреї)» [6, с. 209]. То як тоді до цієї «привільованої кагорти» віднести такі малюнки і фотознімки, як «Літописець Нестор» [1, с. 67], «Запорожець» [1, с. 118] (їх декілька різних), «Запорожська рада» [1, с. 127] і т.п., чи портрети Івана Котляревського, Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка та Григорія Сковороди? Досить предметно на закиди Ф. Красицького відповів редактор «Історії України-Русі» Василь Доманицький, який гідно відстоював право на розмежування важливих історичних осіб українського народу та її колонізаторів. З іронією Доманицький зауважує: «… коли д. Красицький вважає за «привілейованих осіб» 15 гетьманів українських, більше 20 типів козаків ХVІІІ – ХІХ ст., козака Мамая, Залізняка, Гонту, Гладкого, Сковороду, Котляревського, Шевченка і десятки інших… Бо ще не чув я такої «демократичної теорії» [6, с. 213]. Стосовно портрета Сковороди, то його М.Аркас, видається, подав за світлиною з популярної серед шанувальників Сковороди у ХІХ ст. гравюри П. Мещерякова. Той створив цю гравюру за прижиттєвим портретом, який був виконаний на замовлення учня Сковороди Михайла Ковалинського в останні роки життя учителя. Зауважимо, що ця гравюра була опублікована в популярних альманахах «Утренняя звезда» (1834 р.) та «Картины света» (1835 р.). До речі, вже у другому виданні