Руссова, В. М. Ностальгія за втраченим «раєм» у творах М. Аркаса-третього / В. М. Руссова // Могилянські читання – 2020 : досвід і тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний аспекти. [Серія]: Філологія : ХХІІІ Всеукр. наук.-метод. конф., Миколаїв, 16-20 листоп. 2020 р. : тези / Чорномор. нац. ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2020.

95 Загалом проза М. Аркаса може бути віднесена до першої з груп прози в діаспорі – тобто до творів, «метою яких є збереження свого «я», своєї української ідентичності та намагання затримати при житті літературні традиції України». Ріс і формувався М. Аркас-молодший поблизу Березані, Ольвії, на берегах Евксинського моря та річки Південний Буг – Гіпаніса. Миколаївська дослідниця сім’ї Аркасів Т. Березовська підкреслила залюбленість автора «Повісті про наш степ широкодолий» у свою батьківщину, його пристрасть до південних степів. М. Аркас- молодший у цьому творі, що побачив світ 1975–1978 рр. у часописі «Визвольний шлях» (Лондон), пам’ять про Україну живописав не лише в картинах свого дитинства та юності, але створив мозаїчне полотно з історії Південного Причорномор’я на тлі всієї історії України, акцентуючи народну культуру і побут, залучаючи до цих картин свої знання з природничих наук, звичаїв і міфів рідного краю. Зазначимо, що примірники цього часопису зберігаються й в бібліотеці Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Істина, що велике бачиться здалеку, відбилась у кожному з розділів цієї «Повісті…». Він думав про це і подавав картини українського південного степу у своїх віршах 50-х років і в романтизованих уривках дисертації та перекладу «Слова о полку Ігоревім». А потім – у написанім ще в Європі та надрукованім у Торонто оповіданні, яке, за словами дослідників, було популярним серед емігрантів. Віддаленість у часі й просторі від батьківщини загострювала відчуття ностальгії, а спогади певного мірою компенсували не завжди затребувану в заокеанській діаспорі українськість. Водночас це спонукало його, як він сам зазначав у листі до Л. С. Кауфмана у квітні 1965 р., писати «й лишити посильну лепту нашому народові, бо, які б я скромні здібності не мав, а пустоцвітом зійти із життєвої сцени не хочеться». «Повість…», яка у «Визвольному шляху» має підзаголовок «Розділи з ненадрукованої повісті», починається з фрагменту «Замість вступу», епіграфом до якого взято Шевченкове «Світе тихий, краю милий, Моя Україно!..». Адресовано його «в першу чергу нашій молоді: тим нашим юнакам та юницям, які побачивши світло Боже на чужині, зрісши й виховавшись там, – спромоглися зберегти національну свідомість, не забули рідної мови й не втратили любові до Отчизни їх батьків, про яку їм відомо тільки з переказів». Символічно, що після вступного слова автор подає «Приліт з вирію птаства», ніби акцентуючи можливість для еміграційної молоді з українським корінням повернутися до землі їхніх предків, або хоч чимось прислужитися далекій Вітчизні дідів та прадідів і мати «готовність служити Батьківщині і, якщо звелить Неминучість, – покласти за неї життя». А вже коли описує