Руссова, В. М. Ностальгія за втраченим «раєм» у творах М. Аркаса-третього / В. М. Руссова // Могилянські читання – 2020 : досвід і тенденції розвитку суспільства в Україні: глобальний, національний та регіональний аспекти. [Серія]: Філологія : ХХІІІ Всеукр. наук.-метод. конф., Миколаїв, 16-20 листоп. 2020 р. : тези / Чорномор. нац. ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2020.

97 автор констатує, що «завелися й по селах всілякі там балалайки й гармошки, тренькають, аж вуха закладають…». Автор не оминає можливості згадати Шевченкові слова з поезії «До Основ’яненка»: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине – / Ось де, люди, наша слава, Слава України…». У тексті «Повісті…» це не алюзії вже зрілої людини, емігранта, доктора наук, а спомин-сприйняття молодого гімназиста, онука засновника «Просвіти» ім. Т. Шевченка у Миколаєві. Незабутніми в описі рідних степів постають для емігранта Аркаса й мотиви та образи таких дум, як «Про трьох братів з Озова», «Понад сагою Дніпровою», «Про отамана Матяша». Його характеристики українського степу досить ліричні, просякнуті любов’ю до рідних із дитинства пейзажів, усвідомленою нелегкою долею волелюбного народу України – ласого «шматка» для розбишак і загарбників. Опоетизовуючи український степ, акцентуючи прагнення його народу до волі, Аркас наголошує на варварському поводженні прийшлих чи то із заходу, чи то зі сходу завойовників та переселенців – ідеться як про росіян, так і про німців, сербів. І знову він звертається до алюзій з поеми «І мертвим, і живим…» Т. Шевченка. Усвідомлюючи себе українцем, автор «Повісті…» не оминає фактів протиставлення проявам великодержавного шовінізму в поведінці як панства, освічених громадян, так і слуг у домі Аркасів. А стосовно зневажливого ставлення ярославця до «хахлів», то автор іронізує, коли йдеться про більш-менш приязні стосунки дворецького з «двома москалями»: «своя свого познаша», – зауважував батько автора. І по тих словах автор «Повісті…» саркастично наголошує : «От і кажіть, що всі ми русскіє люді». Рослинний і тваринний світ степової зони Причорноморського Побужжя Микола Аркас змальовує як чудові сторінки свого дитинства, залучаючи до своїх досить емпатичних спогадів знаний з дитинства і набутий у пізніші роки фольклорний матеріал. До спогадів про сомів автор залучає міфи, при цьому оповідаючи місцеві поганські забобони про сомів, що «наші бужани мали їх за русалок». Широко застосовуючи поетичні фігури, зокрема метафори, епітети, порівняння, передає автор «Повісті…» розмаїття трав і квітів степів незораних. Щедро пересипає він опис свого «гербарія» народними назвами нарівні з їхнім науковим визначенням, додає і посилання на фольклор та твори класичної літератури. Серед рослин, які несуть у собі національну символіку для українця, називає Аркас-третій калину, барвінок, перекотиполе, мак, мальви, євшан-зілля (полин), материнку, васильки. Зокрема, зупиняється на міфах про чар-папороть, полин, розвій-вітер, волошки, хрещатий барвінок.