Руссова, В. М. Українсько-грецькі студії Аркасів [Електронний ресурс] / В. М. Руссова // Dialog der Sprachen – Dialog der Kulturen. Die Ukraine aus globaler Sicht = Діалог мов – діалог культур. Україна і світ : VII Міжнар. наук. Інтернет-конф. з україністики. – München, 2016. – С. 472–478. // Open Access LMU. – Режим доступу: https://epub.ub.uni-muenchen.de/41248/1/slawistik_virtuelle-konferenz_2016_WEB.pdf, вільний (дата звернення: 31.01.2022). – Назва з екрана.

476 Микола Аркас Молодший, описуючи у своїй праці культуру далеких пращурів українців, неодноразово посилається на античні джерела та послуговується фактами з історії Причорномор’я, які досліджені його сучасниками – відомими істориками й археологами. Аналізуючи культуру і побут трипільців , автор апелює до схожості гончарних традицій та їхнього мистецького хисту з давньогрецькими. Апелюючи до коментарів Евстратія до Гомерової “Одіссеї”, Аркас пише, що грекам були відомі кемерійці, які заселяли Північно - Чорноморське узбережжя. Сам автор, розглядаючи уривки з “Іліади” й “Одіссеї” (у своєму перекладі), говорить про знання життя і побуту народів Північної Чорноморщини (Аркас 1969, 59–60). Нерідко, наводячи якийсь історичний факт або описуючи ментальності тих чи тих народів, пов’язаних із нашим краєм (Миколаївщиною), учений залучає і грецькі, і давньоукраїнські літературні джерела. Зокрема, оповідаючи про жорстокість скіфів та йдучи за Геродотом, він подає порівняння з печенігами – через староруське оповідання про розправу із князем Святославом: “З черепів робили чаші, оздоблювали їх золотом й пили з них на бенкетах”. І далі – про те, що “пили також кров полеглих ворогів” (Аркас 1969, 87). Акцентуючи тяглість історичного розвитку трипільців - предків українців, він удається до ліричних порівнянь, пишучи, що “шлях цього походу ніде і ніколи не переривався, йшов навпростець вперед до своєї мети – заволодіння чорноземними просторами нашої Батьківщини. Плинно, як хвиля на тихому морі, бурно, як вали за грозового шторму” (Аркас 1969, 91). Цікавими є спостереження автора над етимологією топоніміки Костянтина Багрянородного, зокрема, щодо перекручення географічних назв “на грецький лад” або з додаванням грецьких епітетів, наприклад, “Немогардас” – Новгород, “Мімкіска” – Смоленськ. У розділі “Греки в Північній Чорноморщині. Постання осад” Аркас часто як джерело й ілюстрацію використовує “Одіссею” Гомера. Він акцентує європейський контекст України, виходячи із тривалих відносин місцевого населення та греків. Осади, на його переконання, “були фундаментом, на якому базувалося, на який спиралося поступово зростаюче приєднання нашої Батьківщини до середземноморської, а згодом до західноєвропейської цивілізації” (Аркас 1969, 129). У дусі художньої ретроспекції оповідає автор про торговельні зв’язки грецьких осад Північної Причорноморщини, зауважуючи, що коли б чудодійно хтось із нас міг перенестися в далеку минувшину на ринок в Ольвію часів Геродота, то побачив би там безліч народів від єгиптянина та латинянина до китайця та аборигена сибірської тайги. Ольвію Аркас описує з великим пієтетом, підкреслюючи її велику цивілізаційну місію “ширительки гелленськогї цивілізації”. Наголошуючи на доброзичливому ставленні до греків Ольвії тубільного населення, автор удається до фольклору: “Без доброзичливого оточення тубільців доля їх була б такою ж, як риба без води”. І підсилює це порівняння посиланням на римського промовця Марка Тулія Цицерона, який писав, що “грецькі осади Північної Чорноморщини, – це ніби крайка, підшита до тканини варварських степів” (Аркас 1969, 136).