Запорожченко Галина Михайлівна

...Того дня мисливці вирушили в степ на північ від Христофорівни. Дуже захопилися, а потім сіли відпочити в глибокій ярузі, яка зеленіла неподалік.

Сонце закотилося. Всім хотілося пити. Запаси води скінчилися. Микола Аркас побачив, як низько опустилася пташка і хлюпнула водиця. Він зрозумів; «Десь недалеко вода!» Підійшов до пагорба. А там, прикрита густою травою, ледве віддзеркалювалась в променях сонця чиста холодна водиця. Напилися наші мисливці, а водиці не поменшало. «ЦЕ ж – джерельце!», – майнула здогадка. Спраглими вустами припав і Микола Миколайович.    Додалося сили, енергії. Треба рятувати! Розчистивши місце, люди побачили цілу низку криничок. Найбільшу з них обмурували каменем, і утворилася «мурована криничка». Спочатку Микола Миколайович із людьми посадив п’ять ясенів, а джерельця протікали попід корінням. Пізніше христофорівці ще посадили кущики, інші дерева. Розрісся невеличкий лісок. А згодом він став могутнім лісом, справжньою оазою Христофорівського краю...

Як хотілося Миколі Аркасу у свій час бачити всіх діток освіченими! З розповідей старожилів, зокрема, Білик Надії Миколаївни відомо багато фактів уважного, доброзичливого ставлення до сільської дітвори. 

 Дітлахи юрбами прибігали сюди, сідали на кладці, пустували, радісно зустрічали пана, бо він не з голими руками до них приходив. А з гостинцями. Та й по голівці не забував погладити, а якщо побачить нестрижену голівку, то й сам брався за ножиці. 

Біля маєтку була купальня, про яку дуже дбав Микола Миколайович. Часто приїздив сюди зі своєю сім’єю: дружиною, донькою, внуком Миколкою. 

Викликали захоплення в учасників експедиції  зустрічі зі щирими патріотами Аркасівського краю, краєзнавцями та мешканцями батьківщини відомого на Україні просвітителя і письменника.

От хто справді міцно вріс корінням у рідну землю, от хто щиро прийняв його за основу своєї духовності!

Зацікавила нас виставка народних умільців села. Ми побачили і відчули, що дух українця-творця , майстра живе у серцях христофорівців.

Диво-килими тут тчуть своїми руками Надія Заєць, Катерина Іванцова, Віра Юрчик. Сподобались нам в’язані вироби, вишиванки Зінаїди Поліщук, Наталії Твердохліб, Надії Полубінської, Марії Тимошенко, Надії Білик. Пощастило нам зустрітися і з майстрами з лозоплетіння Леонідом Євстахійовичем  Івановим та різьби по дереву Сергієм Миколайовичем Наливаним. Проспівали нам і народних пісень дві літні жіночки, учасниці  народного жіночого  ансамблю – Т. К. Голуб та  Л. Т. Федорчук.

Проте, чи не найбільше враження справила на нас зустріч із Віктором Євменовичем Москаленком, який, живучи в українській глибинці, прославився не тільки як знаменитий голова Христофорівського колгоспу, але  і як талановитий художник-аматор, лауреат премії ім. Миколи Аркаса.  Своїм хистом до писання картин окрилив і юних христофорівців на творчість. Тому й у краєзнавчому музеї крім його полотен є  чудова виставка юних христофорівських художників (С.Тимошенко, А. Цикало, І. Колот, Н. Лівацької, О. Бєлосвєт, О. Архіпова, А. Приходько, М. Музиченка).

Спочатку дитяча художня студія, а згодом – Христофорівська дитяча школа мистецтв. І все це – з легкої руки і благословення Віктора Москаленка. 

«І ось цей Москаленко, як і Микола Аркас, землякам-христофорівцям залишив неабиякий спадок, утвердивши тим самим високий Аркасівський дух», – з гордістю каже Тетяна Цимбалюк. Бо й справді, великий гуманіст і просвітитель Микола Аркас  повністю відповідав поглядам В. Є. Москаленка. Чи не тому він відразу ж і захопився темою Аркаса.

Село Христофорівка – це Аркарсівський край. Тут усе – довкілля, земля, люди, Інгул – нагадує про Аркаса, тож Віктор Євменович намагався відтворити це у своїй творчості. Хлібороб за фахом, художник і поет за покликанням, він створив цілу серію замальовок аркасівських місць у Христофорівці, портрети Миколи  Аркаса. Тут – і   аркасівський осінній ліс із криницею, і сам Микола Миколайович із селянськими дітьми на відпочинку. Є й про любов! «Наїзниця Тетяна» – полотно, на якому Віктор Москаленко зобразив гарну, молоду жінку, що граційно осідлала коня, котрого за вуздечку тримає Микола Аркас. Хто вона, ця казкова фея?  Чи не вона надихнула його написати маловідомий аркасівський романс «Я тобі розкажу про любов».

Пізніше народилась ідея тематичної виставки, яка була підготовлена і демонструвалася з нагоди 150-річчя з дня народження М. М. Аркаса. Виставка була представлена у Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, потім у музеї ім. В. Верещагіна, у Першій українській гімназії імені Миколи Аркаса Миколаївської міської ради.

Підсумок свого творчого життя Віктор Євменович мріяв втілити в авторську виставку. Мріяв, щоб вона мала подвижницький, пересувний характер. Свої особисті досягнення В. Є. Москаленко вважав невагомими. Завжди цінував свій диплом майстра народної творчості. Його роботи виставлялись на районній, обласній і республіканській виставках, на творчих звітах,  семінарах, конференціях. 

А ще він, із властивою йому скромністю, тихим голосом сказав вагомі слова: «Кожен спеціаліст, який проживає в селі, має бути носієм культури. Духовно багата людина – сумлінніша і працює краще. Бо коло її інтересів, зацікавлень – ширше за буденні клопоти, повсякденну рутину»

І цей неповний духовний пожиток Віктора Москаленка – як продовження великої справи Миколи Аркаса, в якому узагальнюється  не біографія або ж фрагменти життя окремої людини. Тут кристалізується образ сучасника,  який вірно і чесно, від щирого серця, служить своїй справі і людям. І у світлиці-галереї, де з полотен на нас дивився Микола Аркас, майстерно написаний народним художником, ми співали разом із нащадками великого земляка пісню про милу Христофорівку, автором якої, до речі, є теж Віктор Євменович Москаленко: 

«Стоїть над Інгулом село моє рідне, Своєю красою чарує мене… Поля золотисті і луки барвисті, Течуть води чисті, а сонце – ясне. Там я народився і праці навчився І мамину ласку я вперше пізнав.. Аркасівський краю, тебе я кохаю, Ти завжди зі мною, де б я не бував».

А на третій день нашого перебування у Христофорівці відбулася справжня зустріч із Інгулом, величним у своїй неповторній красі, з плавнями, що, скільки сягає око, зеленим морем котяться кудись разом із його студеними водами. Барвистим  різнотрав’ям стеляться вздовж берега луки,  подекуди уже скошені й впорядковані п’янкими копичками сіна. Можливо, цими краєвидами милувався колись і Микола Аркас. Мабуть, ступав неквапно луговою стежиною, що весело вела подорожнього від джерельця до купальні, мило облаштованої під розкішними вербами.

А ще я впевнена, що ця літературно-краєзнавча експедиція зробила у плані виховання патріотизму для наших дітей дуже багато. Бо з усіх зустрічей – як  зі старшими людьми села, так і з учнями місцевої школи та їхніми учителями-наставниками – учасники експедиції зрозуміли, що христофорівці завжди  шанували і пишались  своєю історією, яка неодноразово пов’язана з іменем Миколи Аркаса.

Ми від’їжджали з Христофорівки, і в декого на очах бриніли сльози. Не просто було нам попрощатися з Аркасівським краєм, з його добрими, гостинними людьми, які з радістю ділилися з нами світом високого мистецтва, злеліяного на аркасівських ідеалах. 

Г. Запорожченко, освітянка, просвітянка,

 методист  краєзнавчого відділу МОЦТКЕ УМ